До 1939 року в кав’ярні був окремий зал винятково під резервацію для особливо поважних клієнтів. Тут відбувались не тільки важливі зустрічі й прийоми, але й укладалось багато торговельних і фінансових угод.
В 1902 році збудовано галерею з боку площі Святого Духа. Це зумовило зміну у внутрішньому розташуванні кав’ярні: головний вхід, який містився посередині будинку з боку вулиці Гетьманської (проспект Свободи), пересунуто на ріг вулиці Кілінського (вулиця Павми Беринди). Більярд, який знаходився у першій залі, перенесено до зали з боку площі Святого Духа, обновився інтер’єр кав’ярні в стилі сецесії, придбано нові меблі з декоративним панно Ф. Зайховського та Ю. Крупського.
“Віденська” отримала нове життя з легкої руки нових власників – Штадтміллєра та Чуджака. На початку ХХ століття вона була однією з найпопулярніших серед львівських кав’ярень та ресторанів. Постійними відвідувачами кав’ярні були найяскравіші постаті тогочасного Львова. Це і Михайло Грушевський, генерал Тарнавський, Станіслав Людкевич, етнографи Володимир Охримович та Володимир Гнатюк і, навіть, Іван Франко, який не любив “шинків та ресторацій”, вчащав до “Віденської” на щоденну “порцію газет” за філіжанкою кави.
Сучасна історія “Віденської кав’ярні” розпочалася 6 червня 1998 року, коли було відкрито залу кав’ярні, а через рік почали функціонувати дві зали ресторану. У 2002 році до столітнього ювілею за архівними матеріалами відтворено автентичний вигляд галереї “Віденської”.